Шкільний історичний музей

Тематична екскурсія

«Вони хотіли і хочуть відновити мир на Україні, ми хочемо розповісти про них.»

                                              Екскурсоводи - Вишнева Лілія,учениця10 кл.,

                                                                       Мазуренко Валерій,учень 9 кл.

      Керівник музею - Л.В.Риженко,  вчитель історії.

    

 Вони – це хлопці  - учасники АТО: КараваєвМ., Місюкевич С., Вишневий М. На долю Максима, Сергія та Михайла випала патріотична, в той же час жорстка участь у воєнних діях на Донбасі.

      Хто вони? Звичайні хлопці – майже з однаковою біографією. Вишневий Михайло, 1979року народження, після закінчення школи  навчався в Снігурівській  ДОСААФ, з 1998 року служив в армії в м. Сміла Черкаської області. Після служби працював водієм в різних установах. 24 березня 2014 року Михайло мобілізований добровольцем в частину 2024 в 79 аеромобільно-десантний батальйон водієм БТРа для участі в АТО на Донбасі.

    Місюкевич Сергій (1991 року народження) після закінчення 11 класу Киселівської ЗОШ навчався в Надбузькому професійному аграрному ліцеї і здобув  професію соціального працівника. Проходив військову службу у військовій частині 2024 в 79 аеромобільно – десантному батальйоні. Де і залишився служити за контрактними умовами.

    З березня 2014 року приймав участь в АТО під Луганськом, отримав поранення в боях під селом Дяково влітку 2014 року, після чого лікувався в Миколаївському шпиталі. З вересня 2014 року знову воює на Донбасі, відстоює незалежність України.

    Караваєв Максим після закінчення 11класу нашої школи в 2007 році навчався  в Миколаївському залізничному технікумі. По закінченню  проходив службу  у військовій частині 2024, 79 аеромобільно – десантного батальйону і також  продовжив службу на контрактній умові.

    В зв’язку з анексією Криму охороняв кордон України в Херсонській області, звідки був направлений в зону АТО на Донбас, де брав участь в боях під Мар’їнкою.

    Ми сказали звичайні хлопці, але це зовсім не так – вони герої – герої України: скромні, мужні, незламні.

    Вишневому Михайлу в серпні місяці 2014 року Президентом України вручено «Орден за мужність» ІІІ ступеня.

    Караваєв Максим згадує: «Там під кулями, у вогні я втрачав друзів, я дивився смерті в обличчя, я переосмислював цінності життя.Одна була думка – скоріше обійняти бабусю, тата, маму, дружину і з ними на кухні  випити чашку гарячого чаю».

    Служба Караваєва Максима та Місюкевича Сергія в зоні АТО продовжується. Ми бажаємо їм повертатися якомога скоріше здоровими додому. Нехай хлопці знають : вони – для нас герої!

    

Дослідження історії сіл Киселівки та Максимівки

Черняхович Никодим Якович – яскрава особистість півдня України

 

...Я багато разів проходила по бруківці, яка частково збереглась на краю села. Ті камінчики, які невідомо ким ретельно складені один біля одного, наштовхнули мене на думку: «Хто проїжджав нею? Куди веде ця дорога? То це ж об'єкт для дослідження!».

В результаті нашого пошуку вдалось встановити наступне. Спочатку була розповідь старожила села, яка стала легендою: «Одного разу по селу прокотилася звістка - незабаром приїздить до костьолу досить шанована людина в католицькому світі. Коли приїде - невідомо! То ж декілька днів люди поспішали до дороги (тієї самої бруківки), яка веде до храму, в очікуванні побачити священика! І ось нарешті радість! В полудень показався кінний екіпаж, який віз гостя, потім, на диво людям, зупинився біля них. З карети вийшов чоловік, в білому церковному вбранні, низько вклонився, подякував людям і запросив до костьолу. Колеса застукали по бруківці, люди бігли, поспішали до храму... Орган супроводжував слова священика, молитви лились як з божих уст - такої служби в костьолі прихожани ще не бачили і не чули».

Через багато років на основі наукових досліджень істориків області, архівних даних, пошукової роботи шкільного музею вдалось встановити ту особу - це Черняхович Никодим Якович.

Никодим Якович - один із шанованих людей у Миколаєві священик римсько-католицької церкви. Він причетний до діяльності католицького костьолу Св. Йосипа в м. Миколаєві, мав у своєму серці не тільки палку віру та добро, а й справжні ділові якості, завдяки яким було збудовано нову церкву на розі вулиць Католицької і Глазенапської і вже 15 вересня 1896 року була вже освячена ним же. Він став деканом церкви. Черняхович М. Я. весь час був ініціатором благодійних акцій: жертвував кошти на користь бідних і сиріт, на благоустрій сіл і міста Миколаєва, оформлення і реставрацію католицького костьолу села Киселівка. купував і дарував ікони храмам... В 1896 боні створив польське товариство, учасниками якого були і жителі нашого села. Є спогади старожилів, що саме це миколаївське польське товариство зробило багато по благоустрою території села: проклали кам'яну дорогу до храму, поставили хрест з розп'яттям Ісуса Христа, який існує до нашого часу, допомагав в організації черепичного заводу... Люди поважали цього чоловіка за порядність, чесність, благодійність, людяність. Черняховича Никодима Яковича за великий внесок у розбудову міст і сіл та виховання жителів імперським указом було нагороджено орденом Святої Анни. В нашому шкільному музеї є унікальна копія з світлини (історичний архів міста Варшава, Польща) зустрічі дітей, що приготувалися до першого причастя в селі Киселівка (кінець XIX ст.),в центрі – ксьондз декан Черняхович Никодим Якович. Це як свідчення багатогранної діяльності і перебування його в нашому селі. Ось таких людей пам'ятає бруківка і село!

Я хочу наголосити, що до історії мого села причетні ще багато людей, які по праву можна назвати великими:

•                     Антоній Церр - римсько-католицький єпископ Тираспольської єпархії, який освячував костьол.

•                     Кисельов Павло Дмитрович - міністр державних маєтностей Росії, на честь якого пізніше названо село (перша назва Поляцьке).

•                     Целестина Панкратьева, яка стала меценатом в 1852 році католицького костьолу.

•                     Йосип Барановський - один з перших настоятелів костьолу, шанований всією сільською громадою за мудрість, доброту, виховання молоді, працелюбність, щедрість і розум.

Про кожного з цих людей можна говорити, писати і пишатися. Найважливіше, що я отримав в результаті пізнання історії рідного краю - це те, що досі поняття «Батьківщина» було наповнене для мене абстрактним, загальним та досить відносним значенням, а тепер воно стало конкретним, дуже важливим і ніжним. Я відчуваю величезну відповідальність: якщо я про це не напишу, то про це взагалі ніхто так ніколи і не довідається - зникнуть спогади, документи, фотографії разом зі смертю людей, а з ними і пам'ять. Так не повинно бути. Тому пошук продовжується, пам'ять оживає і збагачується. Село моє буде жити завжди.

Дмитришина О., учениця 9 класу, за матеріалами 

роботи, представленої на І Всеукраїнській

(V Міжрегіональної) краєзнавчої конференції учнівської молоді

«Мій рідний край, моя земля очима сучасників»,

секції «Історичне краєзнавство»

Історія села Максимівка

До глибини народної криниці

 

Ми йдемо до народної криниці не тільки для того, щоб напитись цілющої води, але й для того щоб оберігати і очищати її від мулу безпам’ятства.

Час досить жорстокий. Іноді він змітає все, присипає пилом, зафарбовує в різні кольори до невпізнанності… Наша задача – не дати зруйнувати часу те, що є надбанням наших дідів-прадідів, не дати перерватися золотій нитці життя, якою вишивали наші бабусі щасливу долю на квітчастих рушниках нашого рідного краю.

Життя пересічної людини краю, від їжі, одягу, житла, до думок і вчинків, дає найцінніший матеріал, щоб зрозуміти історичний шлях країни. Не забути кожну людину, кожний куточок рідної землі – завдання не просте, потребує ентузіазму, багато часу, подвижницької праці.

Багато років знадобилося, щоб дізнатись ось ці факти з нашої історії:

-   село Киселівка засновано в 1836 році поляками (перша назва Поляцьке);

- село Максимівка (перша назва Чорнопілля) в 1801 році засновано прапорщиком Чорнопольським (за указом Новоросійського губернського правління). До речі, це встановлено в 2006 році на основі архівних даних дослідниками нашого шкільного музею;

- наше село Киселівка пов'язано з іменами (в 2006 р. ми відкрили широкому загалу) Черняховича Н.Я., що причетний до будівництва католицького костьолу   м. Миколаєва, заснував польське товариство в м. Миколаєві, нагороджений орденом св. Анни імператорським указом за великий внесок у розбудову міста і виховання жителів; Антонія Церра - римо-католицький єпископ Тираспольської єпархії, який освячував костьол в с. Киселівці;

- 13 березня 1944 р. в с. Максимівці було розстріляно і спалено 68 жителів;

- 1852 р. - заснований католицький костьол в с. Киселівка, пройшов трагічну і цікаву, неповторну історію;

- в 1923р. президія Максимівської с\ради постановила «провести кампанію по сбору средств в пользу японского пролетариата, пострадавшего от землетрясения».

Як бачимо, край , в якому ми живемо, і особливий, і історія його цікава й  повчальна, в той же час причетний до всіх подій , що відбувалися на землі України.

Багато ще є сторінок з історії краю,які необхідно розгадати, дослідити, популяризувати. Це такі як:

- Хто така Целестіна Панкратьєва, яка стала меценатом католицького костьолу  с. Киселівки?

- Які історії розповідають могили на сільському цвинтарі?

- Що може розказати криниця глибиною 35 м. в с. Максимівка, викопана в 1926р.?

- Які долі спіткали жителів нашого села - в'язнів концтаборів?

- Як навчалися в польській школі с. Киселівка?

- Які ще є у жителів сіл Киселівка і Максимівка речі, що є свідками історії?

Досліджуючи історію сіл Киселівка і Максимівка, намагаємось зберегти історичні і культурні надбання нації, протиставити пам’ять руйнівнику часу. Людська пам’ять – це народна криниця, з якої будемо завжди черпати неоціненний скарб минулого,щоб мати майбутнє.